Василь ШКУРГАН / Косів /

Василь Шкурган, общественный деятель, поэт, пишущий на укра‐
инском литературном и гуцульском. Автор поэтических книг «Кілько
того світа», «Ади жию» и др. Магнетизм родного гуцульского диалек‐
та или, как выражается сам Василь, «домашнего языка», занял его на‐
столько, что он посвятил себя сохранению и возрождению родного
языка и культуры. Родился в селе Смодна под Косівом. Некоторое
время жил и работал в Черкассах, затем вновь вернулся в родные
места. Работал редактором газеты «Гуцульский край», был главою
Косовского общества «Гуцульщина». Лауреат литературной премии
«Князь роси» имени Тараса Мельничука.

ДІПРАВДІ

* * *

Мой вішьта, мой гайта позгору, поздолу,
ви, ранні літа, ой набутні до дна;
а ви, теперішні — забудливі, грішні —
‘би люльку набити, налити вина.

Вам стайня, маржина й сама чілідина
слугує шодень при руці, при столі.
Лишень забагаєте, так, їк дитина.
Лиш очі продерли — гонорні та злі.

Ші шкварьок у ринку, а вже «катеринку» —
до вуха з надієв, шо світ помудрів;
а то заґудзоване рвеси і рвеси:
лиш наобіцєют, набрешут і… спів.

Прецінь неділя‐ями усі боголю‐юбні!
Хоть ші у суботу скидали смітє
ну просто у бердо, такі пополудни…
И… байка про то, шо такими‐сте є.

Але — шо казати: ни з кождої хати,
де стежка‐кривулька, заводит у блуд.
Ба кожда царинка, а ші й полонинка —
навіки‐віків укорінює тут!

…Коби хоть диждати, аби передати
на внука майстерню, коня и батіг.
Хібує до днини одної години,
аби всу роботу в обійстю заміг.

Бо заки на внукови вся Україна
вид сходу до нас: з багачів, з бідноти…
Почерез него — достойна, невклінна!
Вин мусит пометкі из неї змести!

Мой вішьта, мой гайта, мій рочку моторний,
плайочком вузеньким — в самі небеса.
Вбіймає и горне цей світ благотворний,
вбіймає, аж душит …краса.

* * *

Скігайте з поду старі цимбали,
пуцуйте з лепу кресані борше.
Єк шош забули, або й ни мали —
вздрите в музеї приватним в Польщи.

Шо, пристолочили голос, вуйку?
Ни сваритеси на тиливізор?!
Тепер жнікати мете цу жуйку,
поки ни встекло в души жилізо.

Мете на погарь кігнути сани,
клісти задурно байдуже ріщі.
А там за слово брехливе, пане,
ади, Иван бахурє періщіт…

Бо мусит бути на світі правда!
Бо перед Божим престолом — рівні
и цей, сарака, и той, шо — влада
и на Донбасі, и в Криворівни.

А тому лупит и ни шкодує.
Бо битий — мудрий. Ци тут, ци в світі —
уліті сани собі зріхтує.
…В журу ни впаде, єк у шкрепіті!

* * *

Діправді, дитинко люба, світ ни знає кінця.
Діправді єго забави — вселенска потіха.
Вин зачінаєси аж з твого жідного лиця,
з кореня сичного, зерня дрібного, горіха…

И любит однако, сокотит очима трьома,
сонце світошне и войну, ци… сиву ворону.
Схована сила дбає‐годує покрадькома
кожду цітківку. Кладе їм свою оборону.

Вин з говіня дарабов плиє по раній весні,
а з дахів из драниц — стріхами над старожитне.
Утішних годованців шшєсно годит старині,
серця мнєкого шочєс, у буденшшіну звикле.

Писанка ближит… Благозвучнов стає воркітня.
Стебла земні из земні набирают потуги.
Діправді водно світ навкір повний благости дня:
…одно лиш кінчєєси й зачєнаєси друге.

То втішний, то плаче пісок… Світ регоче над тим.
Дитинко, вин грає себе. И роль безконешна!
Ти такіж чікаєш пришестя? …На ‘йго обертин?
…Пидойди и поправ — …схілиласи поперешна.

* * *

Берега шкода: повінь куснями ґлиґає.
Повени шкода: захлинаєси смітєм.
Жєль ми за дривами — нарубавси доста.
Жєль ми України, бо ‘вна — и берег, и повінь.

Хтос на долинах наловит тих полін (ади‐о!),
зватеркує піч и зварит кулеші (а чо’ ні?);
ме фалити мочєнку, ме фалити день,
певно, шо помолитси й за моє здоров’ї…

Йо! Такі помолитси, бо душя жідна (ой жідна!).
Йо! Такі помолитси з ріднов чілідинов,
бо добро такі та й ни з неба впало,
а з чіїхос рук, а й з чіїхос мук (друдивси я днинскі).

Ай же Господь‐Бог мудро попровадив:
їх за шош пожєлував, мені — діковать.
…Видит, шо я жєпавий, видит, шо я годен
шє раз запрєгтиси фист й шє раз йти в дрива.

Берега шкода…
Повени шкода…

* * *

Гойкают, шо влада до весни.
Гійкают, шо ціни фуркнут вище.
Та й мої звесловані човни
вже давно у дно шуруют днищі.

Жінка рада — я ни гет скупий;
жінка втішна — я ші май надійний.
Єк до мене п’ют и просі «Пий…»,
то я п’ю, а ни зчінаю війни.

Згуста, єк дуренство запальне,
«свят‐верховники» захороводі,
в собі замикає шош мене;
а усі — из себе вже виході.

Кум кричєт: «Я би то всьо стрілєв,
навіть маю на прицілі перших!..»
Я — би радше боронив, мирив
у покуту нагло видумерших.

Але то ни я — терпен терпец.
Єк урвеси — будете саракі:
ме пидґарлі кушіти живец,
бартка ме кусати дровітнякі!

* * *

Куда розщінкані надвір у вітер?..
Побійси Бога та й мене зуваж.
Я вірю, шо ни можеси терпіти!
Але… з дітми!? Куда хлопчішшям? Та ж

здоров’є ни валєєси на стежці,
путеря на смереці ни росте.
Ми їм виддали вже по головешці
и кождий має серце золоте.

…А най би пидросли, на ноги стали.
…А най би нам напрєтали внучєт.
…А най би си награли у цимбали.
Бо такіж їм уже душя кричєт!

Ти з революції приїхав: хиркав,
«ганьба!» кричєв, матиркував «козла» —
в горєчці марив, чупер собі микав,
шо дес бракує правди, шо дотла

згорає совість на тотих виборах,
а, зрештов, вибрати нема кого…
Мов, чо’ вар’юєш? Тобі кісно в горах?
Ци ни смакує гуслінка? Го‐го‐о!

Тут небо забуває, шо в’но Боже:
до паші хмарка тулити єгнєм…
Шо літо красне! Шо зима погожя
в стаєнці кождій творит Вифлиєм!

…Але заждіть, мої опришки гожі,
бо зладувала вам на лютий чєс
по рупцакови и харчів, и ноші,
й… благословіні, й навіть, дармовис.

* * *

З придобашок зачєв тот, шо фіру тручєв,
шо коневи поміг на горбатим плаю.
Вин си знести ни міг, а тепер аж кричєв:
— …Шо си робит в раю???

Ци ікіс є знаки? Ци хтос має знатє
про шодень, про шоніч?.. Шо там, єк увонно?
Єк си причком урве це паскудне житє —
ци вартує уно?

…Урідове публіцтво си дало взнаки:
ти гаруєш, а там — гонорово вкрадут!
(Вин аж гриз кулаки). …Нас дурили роки—
и тепер тот хомут!

А найдужче сипів на тотих маскалів,
шо нинависні здавна и жєсно до нас:
— Ми задобрі, бигме, до своїх ворогів
и дурнішші чімраз!

Проклинав… Рув, єк бик… Вин до світу ни звик.
В темени з воза порс, де гуділа коршма.
…В той же чєс у раю (німби — кождий на цвик)
спали всі намішма.

* * *

Шо робити меш єк враз
цофнутси небесні коні,
схарапудіси й догоні
твою гадку про облаз,

по котрому ти забаг
обійти жертовний примус?
Криком захлинеси крилос!
Ридма скорчітси ватаг…

Збицкаєси дужий сон —
меш извечіра корнєти.

СЛОВНИЧОК ГУЦУЛЬСЬКОГО ДІАЛЕКТУ:

Ади, аді, адіт — вигук здивування чи підтакування: о, ди‐
ви, бач, поглянь.
А най запре — хай не збудеться, хай доля не допустить.
Ачуй — уживається для привернення уваги; слухай.
Бартка — гуцульський оздоблений топірець (сокирка) на
довгому держаку, яка може використовуватися як холодна
зброя та ціпок; теперішнє її призначення, переважно, декора‐
тивне.
Бахурє — дитинча, пустун, бешкетник.
Бездіковать — задарма, без винагороди (діковать — дя‐
кую).
Бердо — прірва, урвище, стрімкий схил гори.
Бесаги — дві торби, з’єднані одним полотнищем, що їх но‐
сять перекинутими через плече.
Би — щоб.
Бигме, бігме — їй Богу, Бог мені свідок, саме так.
Бісиця — чортиця, жінка чорта; міфічна надприродна
істота в жіночому образі; молода особа жіночої статі, схильна
до авантюр.
Бордей — дуже бідна курна хатчина, сяке‐таке тимчасове
житло.
Бурев си вержу — нестримно кидаюся.
Валєтиси — байдикувати.
Варівкий — небезпечний, страшний.
Вбіздріти си — оглянутися; обертаючись, подивитися на‐
зад.
Верства — вікова група, ровесники.
Відев — мабуть, очевидно.
Вішьта, гайта — уживається як наказ коням повернути
ліворуч, праворуч.
Водно — постійно, дуже часто.
Волічка — вовняна пряжа високої якості.
Воня — сморід.
Ворина — жердина в огорожі.
Встеклий — скажений, розлючений.
Гаджюґа — молода смерека або ялина.
Гадка — думка, мрія.
Гадки стрипіхаті — непричесані думки.
Гейби — наче, ніби, мов.
Генде — там, ось там.
Гет — зовсім, цілком; далеко; геть.
Гинути — дуже хотіти, пропадати (за кимось).
Гійкати — сварити.
Говіні — піст.
Годит — тримається добра погода, погода сприяє щось
зробити.
Годованец — утриманець, приймлений на господарку
(газдівку) з метою догляду господарів на старості і за це — ус‐
падкування господарки.
Гойкати — голосно вигукувати.
Голов — голова.
Гужва — дерев’яний обруч на бочці; кільце, скручене із
ялинового гілля, для скріплення кілків в огорожі.
Гуслінка — спеціально заквашене густе кип’ячене молоко.
Ґлиґати — ковтати.
Данцовня — місце для танців.
Дармовис — китиця з різнобарвних вовняних ниток для
прикрашання верхнього одягу чи поясів.
Деревце — тут: обрядове весільне деревце.
Дєдьо — батько, тато.
Дідівзнина — родинна спадщина.
Діковать — дякую.
Діправді — насправді, дійсно, воістину.
Днинскі — день‐у‐день.
Доківатиси — доторкатися.
Домарити — доглядати за господарством коли усі йдуть з
хати.
Доста — досить.
Драб — негідник.
Драниця — колота дошка для покриття даху.
Дурно — даремно.
Єли — жадали, сподівалися.
Жєпавий — енергійний, беручкий, рухливий.
Жєсно — страшно, відразливо, жахливо.
Живец — зашморг на кінці мотузки.
Жнікати — жувати.
Заводини — вечір напередодні весілля, вінкоплетини.
Заків — поки.
Заплети — місця, наприклад, у плоті, де, заплітаючи, зв’я‐
зують прути докупи.
Збицкатиси — сполошитися.
Зватеркувати — запалити вогонь.
Згуста — часто.
Иршєний — хрещений.
Йо — так.
Камеральний — державний.
«Катеринка» — радіо.
Кафля — кахля (на гуцульських печах кахлі розписані ор‐
наментальними та сюжетними малюнками) .
Кєтий — потятий, рубаний.
Клікати — вклякати на коліна.
Корнєти — будити.
Красний — гарний.
Кресаня — капелюх.
Кросна — підставка для різання дров.
Кулев си шворкати — рухатися миттю.
Кулеша — страва з кукурудзяної муки.
Кушіти — куштувати їжу.
Лакомий — ласий.
Леп — бруд.
Люфт — повітря, повітряна тяга, протяг.
Май — трохи; майже (уживається для підсилення
змістовного ступеня наступного слова) .
Ми — мені.
Мла — імла.
Мой — звертання до когось в значенні «ти» .
Мольфарити — чарувати, ворожити.
Мочєнка — топлене сало зі сметаною і бринзою.
Навкір — наперекір.
Нагло видумерший — померлий раптово, не повернувши
боргу.
Намішма — впереміжку.
На ню — на неї.
Начєс — миттю, швидко.
Ношя — вбрання, народний костюм, стрій.
Обертин — відвернення наслання (накладених чарів) .
Облаз — стежка по краю прірви чи попід стрімку скелю.
Образ — ікона.
Пантрувати — пильнувати, стежити; доглядати.
Пересит — надмірна ситість.
Пидтішувати — додавати чогось в страву до ліпшого смаку.
Плай — гірська стежка, дорога в горах.
Пляц — місце.
Погарь — пасовище для дійних овець.
Половінь — полум’я.
Полінє — поління, колоті дрова.
Пометкі — сміття.
Поперешна — поперечина на хресті.
Пополудни — після обіду.
Почерез него — за його участі та сприяння.
Порс — порснув, швидко скочив, миттєво зник.
Потемок — темрява.
Почекальня — обладнана зупинка, зал очікування; прий‐
мальня.
Преліс — праліс.
Прецінь — адже.
Прєтати — тут: настарати.
Придобашка — жарт, сміховинка.
Примус — тут: обов’язок.
Причком — випадково.
Пристарати — придбати.
Прошумати — розбудити, привести до тями.
Публіцтво — негідна поведінка (жінки), сором, ганьба, по‐
говір.
Пустопаш дорогами троєрати — пусто‐дурно (безуспіш‐
но) дорогами трудити ноги.
Путеря — сила, міць.
Рєд — ряд; черга; порядок.
Ріхтувати — ремонтувати, лагодити.
Ріщі — хмиз.
Розвіря — зневір’я, розчарування.
Розстарати, устарати — дістати, роздобути .
Розщінканий — розстібнутий.
Рупцак — наплічник, рюкзак.
Сарака — бідолаха, сирота.
Си — собі.
Силєти — нанизувати.
Сичний — соковитий.
Смучий — вдатний подивувати.
Снє — снять.
Співний — спільний.
Справ’єти — показувати.
Стариня — батьки; люди похилого віку.
Старовіцкі вабкі обрідункі — стародавні привабливі обряди.
Сторц — сторч.
Сорокоусти — молитви по покійникові, які читаються про‐
тягом сорока днів після смерті.
Траґати — нести щось важке.
Тре’ — треба.
Трембіта — духовний музичний інструмент — труба дов‐
жиною близько трьох метрів зі смерекового дерева, обмотана
березовою корою (гуцули здавна використовували звуки трем‐
біти для передачі інформації).
Тропотєнка — гуцульський танець.
Тручєти — штовхати, пхати.
Тупцунка — тупцювання на місці.
Увонно — раз у раз.
Утворєтиси — відчинятися.
Учєре — вчора.
Фалити — хвалити.
Фист — дуже, сильно.
Фрашкувати — жартувати.
Хібувати — не вистачати, бракувати.
Хлопчішшя — хлопець‐підліток, син.
Цвик — цвях.
Ци най — чи хай.
Цітківка — цвяшок в оздобі (ціткувати — оздоблювати цвяш‐
ками).
Цофатиси — відступати, задкувати.
Чвахкати — вдаряти.
Чілідина — жінка.
Чітувати — чатувати.
Чічка — квітка.
Чо’ — чого, чому.
Чужениця — чужина.
Шир — широчінь.
Шкрепіті — кам’янисте урвище.
Шочєс — щораз, періодично.
Шош — щось.
Шпануватися — натягуватися, силуватися.
Шшєсно — щасливо.
Яскиня — печера.